2015-01-21 090653

 

 

Якщо ми не знаходимо спокою у собі,
безнадійно його шукати будь-де.     
                                                                                                                     Ларошфуко
   Сучасний стан вітчизняної освітньої системи характеризується активним упровадженням інноваційних технологій у педагогічний процес. В умовах змін, які відбуваються сьогодні, все більш високі вимоги ставляться не тільки до професійних знань, умінь та навичок учителя, але й до рівня його особистісного саморозвитку, його психологічного самопочуття.
За загальним визнанням спеціалістів педагогічна діяльність – це один із видів професійної діяльності, який найбільше деформує особистість людини. Комплекс економічних проблем, що сьогодні склалися (невисока заробітна плата, недостатня технічна забезпеченість тощо), а також соціально-економічних, пов’язаних з падінням престижу педагогічної професії, робить працю вчителя надзвичайно психоемоційно напруженою. Крім того, не секрет, що із збільшенням педагогічного стажу роботи у вчителів знижуються показники як фізичного, так і психічного здоров’я.
   Усі ці фактори здійснюють руйнівний вплив на емоційну сферу педагога. У нього зростає кількість афективних розладів, з’являються почуття незадоволеності собою та своїм життям, труднощі у встановленні контактів з учнями, колегами, оточуючими людьми. Ці симптоми негативно відображаються на всій професійній діяльності педагога, погіршуються результати його роботи, знижується рівень задоволеності власною діяльністю. Таким чином відбуваються зміни у мотиваційній сфері педагога і розвивається синдром емоційного вигорання.
   Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це  ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені багато і інтенсивно спілкуватись з іншими  людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».
Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи.  Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту.
   Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається, то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії.
Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.
   Професійне вигорання - реакція організму та психологічної сфери людини, яка виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю; результат некерованого довготривалого стресу; психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних професійною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень; різновид та передумова професійної деформації особистості.


 2015-01-21 090731  

                            
                                       Симптоми професійного вигорання.
Психофізичні симптоми:
•    почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);
•    відчуття емоційного і фізичного виснаження;
•    зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);
•    загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);
•    часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
•    різка втрата чи різке збільшення ваги;
•    повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год, або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу);
•    постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;
•    задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;
•    помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.
   Соціально-психологічні симптоми:
•    байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);
•    підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»);
•    постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому);
•    почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»);
•    почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися;
•    загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).
   Поведінкові симптоми:
•    відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;
•    співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);
•    незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;
•    керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим;
•    відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;
•    невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;
•    дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності;
•    зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

2015-01-21 090752


                                 
   Людина, яка постійно придушує свій гнів, може отримати такі соматичні проблеми:
•    головний біль;
•    шлункові та серцево-судинні захворювання;
•    ревматоїдний артрит;
•    шкірні реакції;
•    псоріаз;
•    виразки шлунку;
•    мігрень;
•    гіпертонію тощо.
   Основні чинники порушення психологічного добробуту в системі «учитель – учень»:
•    об’єктивна стресогенність педагогічної діяльності: нерегламентоване навантаження; недостатність або неповноцінність засобів відновлення фізичних і психічних ресурсів; висока відповідальність, багато непередбачуваних та неконтрольованих комунікативних ситуацій тощо;
•    недостатній рівень соціально-економічної захищеності сучасного вчителя, через що професіоналу доводиться витрачати час і сили на пошук додаткових заробітків;
•    загострення внутрішньоособистісних конфліктів педагога: специфічні стандарти самооцінки (ідеал, яким належить бути), підвищена тривожність, величезна кількість «заборон», суперечлива система ціннісних орієнтацій, труднощі у виборі стилю педагогічної взаємодії.
   Фактори, що сприяють створенню позитивного психологічного клімату в учнівському та педагогічному колективах:
•    педагогічна емпатія – осмислення, відтворення та розуміння психічних станів учнів учителем;
•    педагогічне спілкування – встановлення контакту з учнями, професійний вплив педагога на учнів, спрямований на оптимізацію навчально-виховної діяльності та особистісних стосунків між ними;
•    педагогічний такт – найважливіший компонент професійної майстерності вчителя, що ґрунтується на почутті міри впливу на учнів і встановленні з ними ділових та емоційних стосунків;
•    педагогічна творчість – оригінальне й ефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання і навчання.

2015-01-21 090814

                      
                    Регуляція психофізичного стану
   Вправа “М’язова енергія”.
Напружте ліву ногу – так, якби ви вдавлювали каблуком цвях у підлогу. Перевірте, як розподілена м’язова енергія у тілі. Чому напружена і права нога? А у спині немає надлишків напруження?
Встаньте, нахиліться. Напружте спину так, якби вам поклали на спину ящик з великим вантажем. Перевірте напруження у тілі.
   Вправа “Напруження – розслаблення”.
Встаньте прямо і зосередьте увагу на правій руці, напружуючи її як можна сильніше, до межі. Через декілька секунд скиньте напруження, розслабте руку. Аналогічну процедуру зробіть по черзі з лівою рукою, правою та лівою ногами, попереком, шиєю.
Виконання психотехнічних вправ не потребує багато часу і спеціальних приміщень. Самостійно або у парі з іншим педагогом їх можна виконувати на перерві або після уроків.
   Впевненість у собі: “Я – людина смілива і впевнена у собі. Я все умію, все можу” (останню фразу можна повторювати декілька разів).
Спокій, стабільність: “Я хочу бути спокійним і стабільним. Я хочу бути впевненим у собі”.
Наступна формула допоможе перед складною розмовою.
   Спокій: “Я спокійний і впевнений у собі. У мене правильна позиція. Я готовий до діалогу та взаєморозуміння”.
Зняття втоми та відновлення працездатності: “Я вірю в те, що можу легко й швидко відновлюватись після роботи. Усіма силами я намагаюсь яскраво відчути себе бадьорим і енергійним після роботи. Після роботи я відчуваю бадьорість, молоду енергію у всьому тілі”.
   Висновок
   Для уникання ефекту “вигорання” дуже важливо дозувати свою працю і вміти вчасно її закінчити. Багато з нас, починаючи якийсь життєвий проект, створюють безліч планів і намагаються зробити їх безкінечними. Однак нормальна “тривалість життя” успішних проектів – біля 5 років. Ми засмучуємось, якщо закінчує своє існування журнал, музичний або інший творчий колектив, не замислюючись, що це саме “проект” – тимчасове об’єднання людей, які працюють протягом обмеженого терміну, намагаючись отримати результат, правильно його оформити і оцінити. А потім – новий проект, можливо, який продовжує ідею старого, але вже з іншим результатом.
   Викладання – теж свого роду “тимчасовий проект”, к для учня, так і для вчителя. Тому потрібно з самого початку знати, чим закінчити діяльність, яким буде прощання.

2015-01-21 090839


                                 

                          Шановні колеги, тримайте себе в руках!
                          Бажаємо душевного комфорту і гармонії.
          

Додати коментар