Вступ

Національна стратегія визначає основні напрями, пріоритети, завдання і механізми реалізації державної політики в галузі освіти,  кадрову і соціальну політику і складає основу для внесення змін і доповнень до чинного законодавства України, управління і фінансування, структури і змісту системи освіти.
Її розробка зумовлена необхідністю кардинальних змін, спрямованих на підвищення якості і конкурентоспроможності освіти, вирішення стратегічних завдань, що стоять перед національною системою освіти в нових економічних і соціокультурних умовах, інтеграцію її в європейський і світовий освітній простір.
Освіта є пріоритетним напрямом державної політики України. Держава виходить з того, що освіта – це стратегічний ресурс  соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення міжнародного авторитету й іміджу нашої держави, створення умов для самореалізації кожної особистості.
Національна стратегія визначає основні напрями і шляхи реалізації ідей та положень Національної доктрини розвитку освіти, здійснення реформування освіти упродовж найближчих 10 років у нових соціально-економічних умовах.

І.  Мета і пріоритетні напрями Національної стратегії розвитку   освіти

1.1.    Мета Національної стратегії розвитку освіти

        Метою Національної стратегії розвитку освіти на наступне десятиріччя  є:

•    підвищення доступності якісної, конкурентоспроможної освіти для громадян України відповідно до вимог інноваційного розвитку суспільства, економіки, кожного громадянина;
•    забезпечення особистісного розвитку людини згідно з її індивідуальними задатками, здібностями, потребами на основі навчання упродовж життя.


  1.2. Стратегічні напрями розвитку освіти:

•    оновлення законодавчo-нормативної бази системи освіти;
•    модернізація структури, змісту й організації освіти на засадах компетентнісного підходу, переорієнтації на цілі сталого розвитку;
•    створення і забезпечення можливостей для реалізації різноманітних освітніх моделей, навчальних закладів різних типів і форм власності, різноманітних форм та засобів отримання освіти;
•    створення ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації   дітей та молоді;
•    забезпечення доступності та неперервності освіти упродовж життя;
•    формування здоров’язберігаючого середовища, валеологічної культури  учасників навчально-виховного процесу;
•    розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті, підвищення якості освіти на інноваційній основі;
•    інформатизація освіти, удосконалення бібліотечно-інформаційного забезпечення освіти і науки;
•    розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті;
•    забезпечення національного моніторингу системи освіти;
•    підвищення соціального статусу педагогів;
•    створення сучасної матеріально-технічної бази системи освіти;
•    інтегрування національної системи освіти у європейський і світовий    освітній простір.

     ІІ. Сучасний стан розвитку освіти

     2.1. Аналіз сучасного стану національної системи освіти

В Україні створено законодавче поле для функціонування освітньої галузі, усіх її рівнів: закони по галузях освіти, нормативно-правові акти щодо забезпечення життєдіяльності навчальних закладів різних типів і форм власності, організації різних форм освіти.
В останні роки внесено важливі зміни до чинного законодавства стосовно дошкільної  і загальної середньої освіти,  законодавчо  визначено 11-річну структуру середньої загальноосвітньої школи, запроваджено обов’язковість дошкільної освіти для усіх дітей 5-річного віку, затверджено Положення про освітній округ, нову редакцію Положення про загальноосвітній навчальний заклад, Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, Положення про екстернатну форму навчання, ухвалено Концепцію загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту, розроблено нову редакцію Концепції профільного навчання, Концепцію літературної освіти, Концепцію розвитку інклюзивної освіти та інші.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
    Продовжується робота щодо реалізації державних  програм, спрямованих на: інформатизацію та комп’ютеризацію загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, упровадження інформаційних та комунікаційних технологій в освіті і науці; забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін; державних цільових програм роботи з обдарованою молоддю,  «Шкільний автобус» тощо.

За десять років, що минули від попереднього з’їзду, здійснено серйозні кроки щодо реалізації ідей і положень Національної доктрини розвитку  освіти, реформування її згідно з  потребами громадян і держави, підвищення її якості, доступності та конкурентоспроможності.
    За цей час запроваджено державні освітні стандарти, модернізовано зміст і організацію усіх ланок освіти, створено національні підручники, запроваджено профільне навчання у старшій школі, зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів. Понад 95% загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступеня забезпечено сучасними навчальними комп’ютерними комплексами, 85% шкіл та 98% ПТУ підключено до мережі Інтернет, започатковано організацію інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, у  вищій освіті реалізуються принципи Болонського процесу, впроваджується кредитно-модульна система навчання.
В Україні створено систему безперервної мовної освіти, що забезпечує обов'язкове оволодіння громадянами України державною мовою, можливість опановувати рідну мову національної меншини та іноземні мови.
Освіта сприяє розвитку високої мовної культури громадян, вихованню поваги до державної мови та мов національних меншин України, толерантності у ставленні до носіїв різних мов і культур.

    У непростих демографічних та соціально-економічних умовах здійснюється модернізація мережі навчальних закладів різних типів, реорганізація і кооперація їх з метою більш ефективного використання матеріально-технічних, кадрових, фінансових та управлінських ресурсів для забезпечення доступності та якості освіти.
Ускладнення демографічної ситуації, зменшення учнівських контингентів змусило скоротити за 10 останніх років майже 1 тис. шкіл. З метою доступності якісної освіти до кожної дитини ведеться пошук альтернативних моделей організації освіти, зокрема створення у сільських районах освітніх округів, яких нині функціонує майже 1,5 тис.
В останні роки призупинено процес необґрунтованого закриття дошкільних навчальних закладів, відновлено діяльність щодо формування їх  мережі відповідно до потреб населення.
Також у цей період відбулися значні позитивні зрушення у бібліотечно-інформаційному забезпеченні педагогічної науки і освіти. У цьому вагому роль відіграло заснування Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського та створення мережі освітянських бібліотек МОНмолодьспорту України та НАПН України. Зокрема, здобутком є те, що вперше в Україні формується повноцінний галузевий інформаційний ресурс на різних носіях; створено веб-портали та сайти у провідних бібліотеках, надається через них доступ до інформаційних ресурсів віддаленим користувачам; формуються електронні ресурси, зокрема електронні каталоги, повнотекстові бази, електронні бібліотеки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено  сім напрямів євроінтеграції дошкільної та середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ - освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи - новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повністю задовольнити сучасні потреби особистості і суспільства.
Нинішній рівень освіти в Україні не дозволяє їй у повній мірі виконувати функцію ключового ресурсу соціально-економічного розвитку країни і підвищення добробуту громадян. Залишається низькою престижність освіти і науки у суспільстві.
Задекларовані у попередні 10-річчя стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку, нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації.
Зміст і організація національної освіти недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації.
Потребує якісного поліпшення освіта дорослих, діяльність закладів післядипломної педагогічної освіти, структурних підрозділів вищих навчальних закладів, на базі яких здійснюється підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників.
Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді.
Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низьким рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, можливостей і свободи вибору  в освіті,  модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвиток державно-громадської моделі управління.    
    З огляду на визначені пріоритети найважливішим для держави є виховання людини інноваційного типу мислення та культури, проектування акмеологічного освітнього простору з урахуванням інноваційного розвитку освіти, запитів особистості, потреб суспільства і держави. Якісна освіта є необхідною умовою забезпечення сталого розвитку суспільства, консолідації усіх його інституцій, гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості.
    Сучасний ринок праці вимагає від випускника не лише глибоких теоретичних знань, а здатності самостійно їх застосовувати в нестандартних, постійно змінюваних життєвих ситуаціях, перехід від суспільства знань до суспільства життєво компетентних громадян.

 2.2. Основні проблеми, виклики та ризики

    Розбудова національної системи освіти в умовах становлення України як самостійної незалежної держави з урахуванням кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя,  історичних викликів ХХІ століття вимагає     критичного осмислення досягнутого і зосередження  зусиль та ресурсів на вирішенні найбільш гострих проблем, які стримують розвиток освітньої галузі, не дають можливості забезпечити нову якість освіти, адекватну нинішній історичній епосі. Серед цих проблем:
•    недостатня відповідність освітніх послуг вимогам суспільства, запитам особистості, потребам ринку праці;
•    обмеженість доступу до якісної освіти окремих категорій дитячого населення (сільські діти, особи з особливими освітніми потребами, обдарована учнівська молодь);
•    відсутність цілісної системи виховання, фізичного, морального і духовного забезпечення розвитку і соціалізації дітей та  молоді;
•    падіння суспільної моралі, бездуховність, низька культура поведінки значної частини учнівської та студентської молоді;
•    недосконалість змісту освіти: державних освітніх стандартів, навчальних планів, програм та підручників;
•    недостатня зорієнтованість структури і змісту професійно-технічної та вищої освіти на потреби ринку праці, сучасні економічні виклики інноваційного, сталого, конкурентоспроможного суспільного розвитку;
•    не задовольняє потреб населення мережа дошкільних навчальних закладів;
•    не відпрацьована ефективна система національного моніторингу та оцінювання якості освіти;
•    повільно здійснюється гуманізація та інформатизація системи освіти, впровадження у навчально-виховний процес інноваційних та інформаційно-комунікаційних технологій;
•    недостатній рівень соціально-правового захисту учасників навчально-виховного процесу, відсутність цілісної системи соціально-економічних стимулів у педагогічних і науково-педагогічних працівників;
•    низький рівень фінансово-економічного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення навчальних закладів; слабка мотивація суспільства та бізнесу до інвестування в освіту;
•    наявність у системі освіти фактів корупції, неефективного використання фінансових і матеріальних ресурсів, розбазарювання приміщень навчальних закладів;
•    відсутність систем мотивацій, стимулювання інноваційної діяльності в системі освіти та нівелювання ризиків негативних наслідків зазначеної діяльності;
•    неефективність управління системою та закладами освіти, недостатній розвиток  дитячого самоврядування, залучення громадських інституцій, роботодавців та інших користувачів освітніх послуг.

Труднощі перебудовчого періоду, процеси певної соціально-економічної нестабільності, екологічні проблеми спричиняють певні  ризики, які можуть ускладнити реалізацію цілей і завдань Національної стратегії розвитку освіти. Серед них:
•    нестабільність економіки, обмеженість ресурсів для забезпечення системної реалізації усіх завдань і заходів, передбачених стратегією;
•    негативний вплив ускладненої демографічної ситуації;
•    несприйняття частиною суспільства запропонованих реформ;
•    неготовність певної частини освітян до інноваційної діяльності;
•    недостатня підготовленість органів управління освітою до комплексного вирішення нових завдань, до координації діяльності усіх служб і інституцій.
        2.3. Основні завдання Національної стратегії розвитку освіти

    Модернізація і розвиток освіти та науки повинні набути випереджального неперервного характеру, гнучко реагувати на всі процеси, що відбуваються у світі й Україні. Підвищення якісного рівня освіти має бути спрямоване на забезпечення економічного зростання країни та вирішення соціальних проблем суспільства.
    Зусилля органів управління освітою усіх рівнів, науково-методичних служб за підтримки усього суспільства та держави мають бути зосереджені на реалізації пріоритетних напрямів розвитку освіти, подоланні наявних проблем, вирішенні перспективних завдань, серед яких:
•    розробка нової та удосконалення чинної законодавчої та нормативно-правової бази;
•    оновлення цілей і змісту освіти на основі компетентнісного підходу та особистісної орієнтації, урахування світового досвіду та принципів сталого розвитку;  перехід від процесної до результатної, компетентнісної парадигми освіти;
•    забезпечення економічних і соціальних гарантій отримання освіти, особливо обов’язкової освіти, кожним учнем України незалежно від місця проживання;
•    забезпечення пріоритетного розвитку та функціонування української мови як державної, створення умов для вивчення іноземних мов, задоволення мовно-освітніх потреб національних меншин;
•    створення ефективної системи національного виховання, забезпечення  фізичного, морально-духовного, культурного розвитку дитини, формування соціально зрілої творчої особистості, громадянина України і світу, підготовка молоді до трудової діяльності;
•    забезпечення системного підвищення якості освіти на інноваційній основі; створення сучасного психолого-педагогічного та науково-методичного супроводу навчально-виховного процесу;
•    посилення мовної, інформаційної, екологічної, економічної, правової  підготовки учнів та студентів;
•    створення здоров’язберігаючого освітнього середовища; розробка ефективної системи інклюзивної освіти;
•    удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних та керівних кадрів;
•    забезпечення економічних і соціальних гарантій педагогічним і науково-педагогічним, бібліотечним та іншим працівникам системи освіти, підвищення їх соціального статусу, створення умов для їх професійного вдосконалення та творчості;
•    удосконалення системи науково-інформаційного забезпечення освіти;
•    створення сучасної матеріально-технічної бази для системи освіти, забезпечення умов для розвитку індустрії сучасних засобів навчання (навчально-методичних, електронних, технічних, інформаційно-комунікаційних тощо);
•    розвиток системи державно-громадського управління  освітою, забезпечення об’єктивного оцінювання якості освітніх послуг;
•    розробка ефективних механізмів фінансово-економічного забезпечення освіти, належної оплати праці педагогічних працівників.

    Для здійснення стабільного розвитку і нового якісного прориву в національній системі освіти необхідно забезпечити:

            а) у дошкільній освіті:

     - відновлення роботи закритих у попередні роки дитячих дошкільних закладів,  розширення їх мережі до повного задоволення потреб населення;
     - стовідсоткове охоплення обов’язковою дошкільною освітою усіх дітей п’ятирічного віку через урізноманітнення форм її здобуття;
     - створення оптимальних організаційно-педагогічних, санітарно-гігієнічних навчально-методичних і матеріально-технічних умов для функціонування  дошкільних навчальних закладів;
-     розширення мережі навчально-виховних комплексів типу «дитсад-школа», відкриття груп та дошкільних закладів недержавної форми власності, формування дошкільних груп для надання освітніх послуг за скороченим режимом занять;

    - оновлення змісту, форм, методів і засобів навчання, виховання і розвитку дітей дошкільного віку відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти (державний стандарт) та програм розвитку дитини «Я у світі», «Впевнений старт»;
    
       б) у загальній середній освіті:

     - обов’язкове здобуття всіма дітьми і молоддю шкільного віку повної загальної або професійної середньої освіти в обсягах, визначених Державними освітніми стандартами;

    - здійснення оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів з урахуванням демографічних, економічних, соціальних перспектив розвитку регіонів, потреб громадян та суспільства; урізноманітнення моделей організації освіти, зокрема для сільських дітей, створення умов для розвитку мережі недержавних загальноосвітніх навчальних закладів;

        - перебудову та оновлення змісту, форм і методів організації навчально-виховного процесу на засадах дитиноцентризму, особистісної орієнтації, компетентнісного підходу;

    - підвищення ефективності навчально-виховного процесу на основі впровадження досягнень психолого-педагогічної науки, педагогічних інновацій, інформаційно-комунікаційних технологій;

    - створення умов для диференціації навчання, забезпечення профільного навчання, індивідуальної освітньої траєкторії розвитку учнів відповідно до їх  особистісних потреб, інтересів та здібностей;

- створення цілісної системи роботи з обдарованими дітьми та молоддю.
    - запровадження зовнішнього незалежного оцінювання випускників початкової, основної і старшої школи як основного компонента їх державної атестації та механізму моніторингу виконання Державного освітнього стандарту;
 
  в) в освіті дітей з особливими  потребами:

    - розробку методики раннього виявлення та проведення діагностики дітей з особливими потребами;

- збереження та удосконалення мережі спеціальних шкіл-інтернатів;
    -  відкриття дошкільних груп компенсуючого типу для дітей з особливими потребами у сільській місцевості;

- розробку державного освітнього стандарту дітей з особливими потребами (5-9, 10 класи);
    - розширення практики інклюзивного та інтегрованого навчання у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах дітей та молоді з особливостями психофізичного розвитку;

    - пріоритетне фінансування та навчально-методичне і матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів, що надають освітні послуги дітям і молоді з особливими потребами; забезпечення архітектурної, транспортної та інформаційної доступності освітніх закладів для навчання дітей цієї категорії;
    
      г) у позашкільній освіті:

    - збереження та розвиток мережі позашкільних навчальних закладів різних форм власності для надання додаткових освітніх послуг, виховання і розвитку дітей та молоді згідно з їх запитами і потребами (довести охоплення позашкільною освітою дітей шкільного віку до 45-50 відсотків);
   - використання виховного потенціалу системи позашкільної освіти як основи гармонійного розвитку особистості;
 

    - створення ефективної системи пошуку, підтримки і розвитку талановитої учнівської молоді;

    - урізноманітнення напрямів позашкільної освіти, удосконалення форм, методів і засобів навчання та виховання;

            д) у професійно-технічній освіті:
    - розробку та впровадження державних стандартів професійно-технічної освіти з конкретних професій;

    - оптимізацію мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань та форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці;

    - оновлення та затвердження оптимального переліку професій підготовки кваліфікованих робітників (скорочення їх кількості на основі інтеграції);
    - удосконалення системи перепідготовки і підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів професійно-технічної освіти шляхом розширення мережі профільних ПТНЗ, на базі яких здійснюється підвищення кваліфікації майстрів виробничого навчання;

    - утворення центрів забезпечення нової якості професійно-технічної освіти на базі діючих навчально(науково)-методичних кабінетів професійно-технічної освіти;
 
    - відкриття до кінця 2015 року 27 навчально-практичних центрів за  галузевим спрямуванням;
    
     е) у вищій освіті:
    - завершення розробки та прийняття Верховною Радою України Законів України  « Про вищу освіту» (нова редакція) та «Про національну рамку кваліфікацій»;
    - реформування мережі вищих навчальних закладів, приведення її у відповідність із потребами і можливостями країни; створення потужних навчально-наукових університетів, регіональних університетських комплексів;
    - перегляд і затвердження Переліку кваліфікаційних характеристик педагогічних і науково-педагогічних працівників навчальних закладів;
    - розроблення стандартів вищої освіти нового покоління, зорієнтованих на компетентнісний підхід в освіті, узгоджених із новою структурою освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукового) рівнів вищої освіти;
    - розширення взаємодії з установами НАН та НАПН щодо розвитку наукових досліджень у галузі вищої освіти;
    - розроблення цілісної системи пошуку талановитої молоді, її педагогічного і наукового розвитку та  подальшого супроводження у кар’єрному рості;
    - подальше удосконалення процедур і технології зовнішнього незалежного оцінювання як передумови забезпечення рівного доступу до навчання у вищій школі;

   - переоснащення навчальної, наукової та матеріально-технічної бази вищих навчальних закладів через цільове фінансування;
 
 є)  у післядипломній педагогічній  освіті:

   - удосконалення нормативно-правового забезпення системи  післядипломної педагогічної освіти, розробку та прийняття Верховною Радою України Законів України «Про освіту дорослих» та «Про післядипломну освіту»;

  - розробку Державних стандартів післядипломної педагогічної освіти;

  - реалізацію сучасних технологій професійного удосконалення та  підвищення кваліфікації педагогічних і керівних кадрів системи освіти на основі впровадження гнучкої неперервної їх перепідготовки відповідно до вимог інноваційного розвитку освіти;

  - забезпечення випереджувального характеру підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників відповідно до  потреб реформування системи освіти, викликів сучасного суспільного розвитку.

ІІІ. Механізми реалізації Національної стратегії розвитку освіти

3.1. Оновлення нормативно-правової бази системи освіти

    Формування законодавчо-нормативної бази має визначати правові, організаційні, фінансові засади інноваційного розвитку системи національної освіти в контексті глобалізаційних тенденцій і викликів часу. Її оновлення включає розробку низки нових законодавчих і нормативно-правових актів, внесення змін і доповнень до нині чинних, а саме:

•    підготовка і обґрунтування пропозицій щодо внесення змін до статті 53 Конституції України в частині вдосконалення структури національної освіти відповідно до її міжнародної стандартної класифікації;
•    внесення змін до Бюджетного кодексу України в частині включення видатків на позашкільну освіту  до переліку тих, які здійснюються з місцевих бюджетів різних рівнів і враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;
•    розробка і прийняття Законів України:
        «Про освіту» (нова редакція);
        ««Про вищу освіту» (нова редакція);
«Про внесення змін до Закону України «Про загальну середню освіту»;
«Про внесення змін до Закону України «Про дошкільну освіту»;
 «Про професійно-технічну освіту»;
            «Про Національну рамку кваліфікацій»;
     «Про післядипломну освіту»;
 «Про внесення змін до Закону України «Про охорону дитинства»;     
•    внесення змін до законодавства в частині встановлення пільг під час вступу до вищих навчальних закладів, які готують фахівців за спеціальностями, що відповідають пріоритетним напрямам розвитку національної економіки;

•    розробка, затвердження та впровадження Національної рамки кваліфікацій;

•    розробка, затвердження та впровадження в освітню практику положень:
про заклади післядипломної педагогічної освіти, про атестацію закладів післядипломної педагогічної освіти;
про дистанційну форму навчання в системі загальної середньої освіти, про ресурсні центри дистанційного навчання; про авторську школу; про загальноосвітний навчальний заклад інноваційного типу (гімназія, ліцей, колегіум), про приватну школу;

про атестацію керівників закладів освіти;
про науково-педагогічний проект, тощо;

•    розробка:
порядку формування державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою, переліку та нормативів платних освітніх послуг;
нових штатних нормативів для загальноосвітніх навчальних закладів;
нових Державних санітарних норм та правил утримання навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу;
нормативних-правових актів із питань бібліотечно-інформаційного забезпечення суб’єктів навчально-виховного процесу;

•    затвердження:
Переліку кваліфікаційних характеристик педагогічних і науково-педагогічних  працівників навчальних закладів;
Державного переліку професій із підготовки кваліфікованих   робітників у професійно-технічних навчальних закладах; Національних кваліфікаційних стандартів для працівників закладів післядипломної педагогічної освіти та науково-методичних установ;

•    створення правових та економічних механізмів стимулювання роботодавців та інвесторів щодо їх участі у розвитку професійно-технічних і вищих навчальних закладів та відновленні трудових ресурсів країни; створення рівноправних умов для використання приміщень і отримання комунальних послуг з боку навчальних закладів усіх форм власності;

•    удосконалення нормативно-правової бази з пріоритетних напрямів забезпечення життєдіяльності навчальних закладів, зокрема з питань:
управління освітою на всіх рівнях, проведення моніторингу та оцінювання якості освіти;
матеріально-технічного та інформаційно-комунікаційного забезпечення навчальних закладів;
правового захисту освітніх інновацій та результатів науково-педагогічної діяльності як об`єктів інтелектуальної власності;
здійснення атестації педагогічних  працівників;
визначення умов  оплати праці та пенсійного забезпечення (на рівні 80-90 відсотків заробітної плати) працівників освіти;    
механізмів забезпечення педагогічних працівників сільської місцевості безоплатним житлом з опаленням і освітленням, тощо.

3.2. Удосконалення структури системи освіти

•    Розбудова сучасної структури освітньої галузі має забезпечити оптимальні умови для функціонування та розвитку системи освіти і всіх її підсистем; реалізацію різноманітних освітніх моделей, навчальних закладів різних типів і форм власності, різноманітних форм та засобів отримання освіти, що забезпечують громадянам  надання якісних освітніх послуг, свободу вибору в освіті.
         Удосконалення структури системи освіти передбачає:

•    удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази з метою приведення структури і змісту дошкільної, загальної середньої і професійної освіти у відповідність до європейських стандартів;
•    розробку  наукових підходів до ефективної оптимізації мережі навчальних закладів усіх підсистем освіти;
•    сприяння розбудові мережі дошкільних навчальних закладів різних форм власності для задоволення потреб громадян у здобутті обов’язкової дошкільної освіти дітьми, які досягли п’ятирічного віку;
•    урізноманітнення моделей організації освіти, зокрема для сільських дітей: створення освітніх округів, ресурсних центрів дистанційного навчання, філій базових шкіл, домашніх шкіл типу «школа-родина» тощо;
•    створення умов для розвитку мережі недержавних загальноосвітніх навчальних закладів;
•    диференціацію та оптимізацію мережі вищих навчальних закладів в контексті потреб розвитку національної економіки та запитів роботодавців;
•    системне реформування структури вищої освіти через упровадження рівнів: освітньо-кваліфікаційних – молодший спеціаліст, бакалавр, магістр; освітньо-наукового – доктор філософії відповідних наук;
•    диференціацію типів вищих навчальних закладів, їх завдань у розрізі типів, програм навчання, виділення категорії дослідницьких університетів, основним завданням яких є наукова діяльність;
•    сприяння відкриттю (за потребою) факультетів для одержання педагогами дошкільних навчальних закладів вищої фахової освіти на рівні бакалавра-фахівця;
•    приведення структури професійно-технічної та вищої освіти у відповідність до потреб ринку праці;
•    запровадження дворівневої системи професійно-технічної освіти шляхом реформування ПТНЗ в новий тип - професійно-технічний коледж;
•    створення організаційно-правових засад функціонування підготовчих відділень у складі вищих навчальних закладів з урахуванням потреби підготовки абітурієнтів;
•    перебудову системи післядипломної педагогічної освіти відповідно до запитів і потреб педагогічних і науково-педагогічних кадрів, закріплення за обласними інститутами післядипломної педагогічної освіти статусу вищого начального закладу ІІІ-ІV рівня акредитації;
•    розширення мережі профільних ПТНЗ як бази підвищення кваліфікації майстрів виробничого навчання;
•    розвиток мережі закладів дошкільної та позашкільної освіти за місцем проживання, у тому числі у сільській місцевості;
•    формування інфраструктур у підсистемах освіти, що забезпечуватимуть реалізацію інновацій в освіті.


3.3. Модернізація змісту освіти

    Зміст освіти відіграє ключову роль в розбудові національної системи освіти, забезпеченні її інноваційного розвитку, приведенні у відповідність до європейських та світових стандартів. Його модернізація передбачає:

•    розробку і впровадження оновленого Базового компонента дошкільної освіти, нових державних стандартів загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти на основі Національної рамки кваліфікацій та компетентнісно орієнтованого підходу в освіті;
•    модернізацію навчальних планів, програм та підручників навчальних закладів відповідно до оновлених державних стандартів;
•    забезпечення оптимального співвідношення у змісті шкільної освіти: інваріантної і варіативної частин; суспільно-гуманітарної, природничо-математичної, технологічної і оздоровчої складових;
•    запровадження у загальноосвітніх навчальних закладах більш раннього вивчення  іноземних мов, основ інформатики;
•    розвантаження навчальних планів і програм за рахунок диференціації й інтеграції їх змісту, розширення міжпредметнох зв’язків, скорочення кількості обов’язкових предметів і профілів у старшій школі, вилучення другорядного і надмірно ускладненого матеріалу;
•     розробку базового змісту позашкільної освіти та нових  навчальних програм за напрямами позашкільної освіти на основі компетентнісного підходу;
•    розробку та затвердження стандартів післядипломної  педагогічної освіти;
•    оновлення змісту підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації викладачів і майстрів виробничого навчання для системи професійно-технічної освіти;
•    розроблення Державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах;
•    розширення практики підготовки педагогічних працівників за інтегрованими програмами (у тому числі й за подвійними спеціальностями на рівні професійного магістра);
•    оновлення змісту, форм, методів і засобів навчання шляхом широкого впровадження у навчально-виховний процес сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, електронного контенту.


3.4. Забезпечення національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді

Система освіти має забезпечувати формування особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя у постійно змінюваному, конкурентному, взаємозалежному світі.
Ядром державної гуманітарної політики щодо національного виховання має бути забезпечення громадянського, патріотичного, морального, трудового виховання, формування здорового способу життя, соціальної активності та відповідальності.
Реалізація цих завдань передбачає:
•    переорієнтацію пріоритетів освіти з держави на особистість, на послідовну демократизацію і гуманізацію навчально-виховного процесу, педагогічної ідеології загалом, тобто на європейські гуманістичні цінності й виміри;
•    розробку та реалізацію Концепції національного виховання;

•    забезпечення відповідності змісту і якості виховання актуальним проблемам та перспективам розвитку особистості, суспільства, держави;
•    взаємодію сім’ї, освітніх установ, органів управління освітою, дитячих і молодіжних громадських організацій, широких верств суспільства, місцевої громади, бізнесових структур, релігійних конфесій у вихованні і соціалізації дітей і молоді;

•    розробку цілісної системи виявлення та психолого-педагогічного супроводу обдарованої молоді, забезпечення умов для її розвитку, соціалізації та подальшого професійного зростання;

•    розробку програми превентивного виховання дітей і молоді в системі освіти; формування ефективної та дієвої системи профілактики правопорушень, дитячої бездоглядності та безпритульності;

•    розробку інваріантних моделей змісту виховання в закладах освіти з урахуванням сучасних соціокультурних ситуацій, цінностей виховання та навчання;

•    посилення ролі літератури та мистецтва на виховання і розвиток дітей та молоді;

•    упровадження програм підготовки молоді до подружнього життя та формування відповідального батьківства;

•    формування здорового способу життя як складової виховання, збереження і зміцнення здоров’я дітей і молоді, забезпечення  їх збалансованого харчування, диспансеризації;
•    збільшення рухового режиму учнів шкільного віку за рахунок уроків фізичної культури, спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи в позаурочний час;
•     удосконалення фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи у закладах системи освіти та інших відомств (розширення кількості спортивних гуртків, секцій і клубів із обов'язковим кадровим, фінансовим, матеріально-технічним забезпеченням їх діяльності);

•    оновлення методології фізичного виховання дітей та молоді з безпосереднім валеологічним супроводом усього процесу навчання і виховання дітей з різними фізичними та освітніми можливостями;

•    посилення взаємодії органів управління освітою і закладів освіти із засобами масової інформації у справі виховання і розвитку підростаючого покоління,  недопущення шкідливого інформаційно-психологічного впливу засобів медіа-індустрії на дітей;

•    створення системи психолого-педагогічної та медико-соціальної підтримки та реабілітації сім’ї;

•    розробку критеріїв оцінювання якості і результативності виховної діяльності закладів освіти.


3.5.    Інформатизація освіти

Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

Це досягається шляхом:
•    забезпечення поступової інформатизації системи освіти, спрямованої на задоволення освітніх інформаційних і комунікаційних потреб учасників навчально-виховного процесу;
•    запровадження дистанційного навчання із застосуванням у навчальному процесі та бібліотечній справі інформаційно-комунікаційних технологій поряд з традиційними засобами;
•    розроблення індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів складності залежно від конкретних потреб, а також випуску електронних підручників.
 
    Заходи, спрямовані на забезпечення інформатизації освіти, передбачають:
•    створення інформаційної системи підтримки освітнього процесу, спрямованої  на реалізацію її основних функцій (забезпечення навчання, соціалізація, внутрішній контроль виконання освітніх стандартів тощо);
•    стовідсоткове забезпечення навчальними комп’ютерними комплексами  загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів та вищих навчальних закладів;
•    поступове забезпечення навчальними комп’ютерними комплексами загальноосвітніх навчальних закладів І та І-ІІ ступенів, а також опорних навчальних закладів освітніх округів мультимедійним обладнанням;
•    оновлення існуючого парку комп’ютерної техніки;
•    створення електронних підручників та енциклопедій навчального призначення;
•    забезпечення навчальних закладів доступом до глобальних інформаційних ресурсів з використанням високошвидкісних каналів;
•    розвиток мережі електронних бібліотек на всіх рівнях освіти;
•    створення системи дистанційного навчання, у тому числі для дітей з обмеженими можливостями та дітей, які перебувають на довготривалому лікуванні;
•    забезпечення навчально-виховного процесу засобами інформаційно-комунікаційних технологій; доступу закладів освіти до світових інформаційних ресурсів;  
•    створення відкритої мережі освітніх ресурсів, у тому числі на основі інтегрованого галузевого інформаційного ресурсу Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського  і мережі освітянських бібліотек НАПН України та МОНмолодьспорту України;
•    створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері управління  навчальними закладами, інформаційно-технологічного забезпечення моніторингу освіти.


 3.6. Посилення кадрового потенціалу системи освіти

Сучасний розвиток суспільства вимагає удосконалення системи педагогічної та післядипломної освіти педагогічних працівників відповідно до умов соціально орієнтованої економіки та інтеграції України в європейське і світове освітнє співтовариство.

Основними завданням педагогічної освіти є:

•    забезпечення кваліфікованими педагогічними і науково-педагогічними кадрами дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних навчальних закладів, науково-методичних установ і закладів післядипломної педагогічної освіти;

•    приведення змісту фундаментальної, психолого-педагогічної, науково-методичної, інформаційної, практичної та соціально-гуманітарної підготовки педагогічних і науково-педагогічних працівників до вимог інформаційного суспільства та змін, що відбуваються у соціально-економічній, духовній та гуманітарній сферах;
•    модернізація навчальної діяльності вищих педагогічних навчальних закладів, які здійснюють підготовку педагогічних і науково-педагогічних працівників, на основі інтеграції традиційних педагогічних та новітніх інформаційно-комунікаційних технологій навчання, а також створення нового покоління підручників, навчальних посібників  і дидактичних засобів;
•    запровадження двоциклової підготовки педагогічних працівників за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра і магістра та забезпечення мобільності на європейському просторі вищої освіти;
•    удосконалення системи відбору молоді на педагогічні спеціальності, розширення цільового прийому та запровадження підготовки вчителів на основі договорів;
•    забезпечення навчальних закладів усіх типів і форм власності практичними психологами і соціальними педагогами (як мінімум, одна ставка на заклад незалежно від кількості дітей, учнів, студентів);
•    оптимізація мережі вищих навчальних закладів та закладів післядипломної педагогічної освіти,  перебудова їх діяльності на основі запровадження компетентнісно та особистісно орієнтованих підходів до організації процесу неперервної освіти педагога.
Підготовка педагогічних і науково-методичних кадрів здійснюється педагогічними коледжами, педагогічними академіями, університетами, класичними університетами та іншими вищими навчальними закладами за умови виконання ними вимог стандартів вищої освіти з педагогічних спеціальностей.
З цією метою передбачається реорганізувати педагогічні училища (технікуми) педагогічні коледжі, які будуть функціонувати як структурні підрозділи педагогічних або класичних університетів або як самостійні вищі навчальні заклади.
Враховуючи необхідність якісної підготовки педагогічних працівників для роботи у дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладах, забезпечення їх готовності до викладання не менше ніж двох шкільних предметів та проведення позашкільної роботи, навчання майбутніх педагогів здійснюється за поєднаними спеціальностями або спеціальністю і спеціалізацією.
Педагогічні спеціалізації запроваджуються з метою підготовки педагогічних кадрів до викладання навчальних предметів варіативного компонента навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів, а також до проведення позашкільної і позакласної роботи з урахуванням задоволення особистісних освітніх інтересів учнів та професійних потреб замовника.
За спеціальністю «Професійна освіта» (за профілем) здійснюється підготовка педагогічних працівників для системи професійно-технічної освіти за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра і магістра з присвоєнням кваліфікацій майстра виробничого навчання, викладача практичного навчання за відповідними галуззю виробництва або сферою обслуговування, інженера-педагога та викладача спеціальних дисциплін у відповідних галузі виробництва або сфері обслуговування.
З прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про вищу освіту» (нова редакція) підготовка педагогічних кадрів з вищою освітою здійснюватиметься  за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра і магістра.
Формування контингенту студентів педагогічних спеціальностей здійснюється на основі:
    - визначення об'єктивної прогнозованої потреби дошкільних, загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів у педагогічних кадрах на регіональному та державному рівнях;
    - педагогічної профорієнтації учнівської молоді з метою забезпечення їх особистісної готовності до педагогічної діяльності, урізноманітнення форм довузівської підготовки;

    - збільшення до 50 відсотків цільового прийому сільської молоді на педагогічні спеціальності з урахуванням регіональних потреб.
З метою раціонального використання випускників педагогічних навчальних закладів та необхідності задоволення потреби певних регіонів у педагогічних кадрах їх підготовка здійснюється на основі цільових договорів, укладених органами управління освітою з вищими навчальними закладами.
Працевлаштування випускників педагогічних спеціальностей має здійснюватися на умовах, що визначені тристоронньою угодою «випускник – вищий навчальний заклад – роботодавець».
Важливими складовими державної кадрової політики мають стати:
-    забезпечення соціальних гарантій учасникам навчального процесу, зокрема встановлених статтею 57 Закону України «Про освіту» та трудовим законодавством, щодо удосконалення системи оплати праці педагогічних, науково-педагогічних працівників, спеціалістів та інших працівників закладів і установ освіти;
-    стимулювання якісної педагогічної праці на підставі об’єктивної її оцінки  згідно з вимогами кваліфікаційних характеристик;
-    поліпшення житлових умов, забезпечення сільських педагогів безоплатним житлом з опаленням і освітленням, підвезенням до м’ясця роботи тощо;
-    створення умов для повноцінного відтворення працездатності педагогічних працівників, в тому числі через збереження і розвиток мережі санаторіїв-профілакторіїв обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти.

3.7.    Підтримка наукової та інноваційної діяльності

Сучасна філософія освіти і оновлена стратегія реформування освітньої сфери вимагають принципово нових наукових досліджень, обґрунтованого і послідовного запровадження нових науково-педагогічних технологій,  раціональних і ефективних підходів до організації наукової та інноваційної діяльності в освіті. Розвиток системи освіти у зазначеному напрямі  ґрунтується на:
•    рекомендаціях Нової стратегічної програми європейського співробітництва у галузі освіти і навчання “Освіта і навчання 2020”, спрямованої на розбудову інформаційно зорієнтованих європейських суспільств та перетворення  навчання впродовж життя на реальність, доступну всім громадянам;
•    створенні ефективної системи методологічного, науково-методичного супроводу модернізації національної освіти, прогнозуванні тенденцій інноваційного розвитку системи освіти з використанням результатів моніторингових досліджень; генеруванні інноваційних ідей, їх визначенні, відборі та забезпеченні впровадження; формуванні відкритої інформаційно-аналітичної бази новацій в усіх підсистемах освіти;
•    урахуванні синергетичного підходу до середовищних можливостей навчання – інновації, яка полягає у взаємодоповненні суміжних середовищ: особистісного, етнокультурного (в т.ч. родинного) та ІКТ-середовища навчального закладу;
•    осучасненні тематики науково-дослідних  пріоритетних напрямів наукових досліджень у вищих навчальних закладах та наукових установах освітньої галузі, у системі післядипломної педагогічної освіти, виконанні та відборі на конкурсних засадах проектів комплексних наукових досліджень і розробок, які здійснюються за кошти державного бюджету та залучених інвестицій;
•    здійсненні практико орієнтованих  психолого-педагогічних досліджень з актуальних проблем розвитку освіти, зокрема: з’ясування нових концептуально-методологічних підходів до створення державних   стандартів освіти нового покоління;  розроблення інваріантної складової навчання з кожного предмета на основі компетентнісного підходу до навчання та норм психофізичного розвитку дитини і, особливо,  педагогічних технологій, пов’язаних з діалогізацією навчання, гармонізуючим, здоров’язбережувальним навчанням;
•    вивченні потреб і забезпеченні розвитку дітей особливих груп: обдарованих і з особливими потребами; розробці індивідуальних методик організації їх навчання та соціалізації, проектуванні особистісно розвивального середовища обдарованих дітей і молоді;
•    розробленні  ефективних моделей розвитку життєвої компетентності та інтеграції в суспільство дітей і молоді з особливими потребами шляхом сучасного науково-методичного забезпечення змісту корекційної та інклюзивної освіти;
•    створенні нормативно-правового, методологічного, науково-методичного, навчально-технічного  забезпечення системи освіти, що враховує оцінювання якості і результативності навчальної та виховної діяльності закладів освіти, системи консультування, наукових експертиз фахівців-науковців НАН, НАПН України, інших наукових установ;
•    створенні системи мотивацій, стимулювання та заохочення інноваційної діяльності у сфері освіти, розробки нових концептуальних моделей удосконалення окремих підсистем освіти; розробленні системи нівелювання ризиків негативних наслідків інноваційної діяльності у системі освіти.

3.8. Фінансування  та матеріально-технічне забезпечення
      системи освіти

    Фінансове та матеріально-технічне забезпечення освітньої галузі має створити передумови для надання громадянам якісної освіти відповідно до сучасних запитів  кожної особистості і потреб інноваційного розвитку держави.  Досягнення цієї мети передбачає:

•      забезпечення фінансування освітньої галузі як пріоритетного напряму видатків бюджетів усіх рівнів;
•    оптимальне і цільове використання переваг ринкової економіки і сучасних технологій для досягнення інноваційного розвитку освіти та виконання її основних функцій;
•    розробку та впровадження нормативів фінансування навчальних закладів усіх підсистем освіти з розрахунку на одного учня,  вихованця, студента;
•    перегляд штатних нормативів дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів;
•    перехід у фінансуванні навчальних закладів від принципу утримання навчальних закладів до принципу формування їх бюджетів, виходячи з чисельності контингенту та стандарту вартості навчання одного учня, студента; встановлення обсягів фінансування освіти відповідно до законодавчо гарантованих норм, поступового збільшення їх до середніх показників європейських держав;
•     багатоканальне фінансування освіти через запровадження системи субсидій, грантів, кредитів, їхнього поєднання та диференціації у розрізі категорій отримувачів цих коштів (їх соціальний стан, стан здоров’я, згода на відпрацювання після закінчення навчання тощо);
•    розширення практики фінансування вищих навчальних закладів за контрактами із чітким визначенням конкретних результатів діяльності після закінчення терміну фінансування;
•    розробку нормативів платних освітніх послуг;
•    формування сучасної системи нормування та оплати праці у галузі освіти, виконання вимог законодавства щодо встановлення зарплати вчителів на рівні середньої у промисловості ;
•        перегляд порядку стипендіального забезпечення учнів професійно-технічних навчальних закладів (на рівні стипендії для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації);
•    розробку та запровадження системи стимулювання якісної педагогічної праці на підставі об’єктивної її оцінки з урахуванням вимог кваліфікаційних характеристик педагогічних і науково-педагогічних працівників;
•    внесення змін до законодавства в частині підвищення тарифного розряду педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів до  рівня тарифного розряду педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів;
•    забезпечення рівноправних умов для використання приміщення і отримання комунальних послуг з боку навчальних закладів усіх форм власності;
•    розробку, виготовлення та постачання навчальним закладам сучасного обладнання, засобів навчання, підручників, програмно-методичних матеріалів для здійснення навчально-виховного процесу в обсягах, передбачених державними освітніми стандартами;
•    спрощення процедур проведення тендерів на закупівлю освітніх і наукових послуг;
•    збільшення асигнувань на науково-дослідну та експериментальну діяльність у галузі освіти, доведення обсягів фінансування досліджень і розробок у вищій школі до рівня не меншого за 10 відсотків від загальних асигнувань на її утримання;
•    створення комплексу наукових, проектних, навчально-методичних та освітньо-експериментальних установ, навчальних закладів та виробничих підприємств, діяльність яких спрямована на проведення наукових досліджень, проектно-конструкторських та методичних розробок, виготовлення, модернізацію та експериментальну перевірку нових, оновлених і модернізованих навчальних засобів та обладнання, їх доставку, впровадження, технічне обслуговування та методичну допомогу щодо їх використання у навчально-виховному процесі;
•    комплектування фондів бібліотек освітянської галузі вітчизняною та зарубіжною літературою, електронними базами даних;
•    збереження і розвиток мережі санаторіїв-профілакторіїв обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, матеріально-технічного оснащення для реалізації  здоров’язбережувальних функцій системи освіти, організації культурно-розвивальної діяльності учасників навчально-виховного процесу;
•    розвиток будівництва та реконструкції приміщень навчальних закладів, проведення своєчасного їх ремонту, забезпечення матеріально-технічних і санітарно-гігієнічних умов для організації навчально-виховного процесу;
•    розроблення системи стимулювання та заохочення бізнесу, фізичних і юридичних осіб, що здійснюють спонсорські та доброчинні внески в освіту (різноманітні пільги, відстрочки у випадку спрямування фінансових та матеріально-технічних активів на розвиток освіти, окремого навчального закладу тощо);
•    вироблення і втілення в освітню практику ефективного адміністративного і фінансового менеджменту, режиму економії видатків на освіту,  енергозбережувальних технологій.


3.9. Модернізація системи управління освітою  

       Управління освітою має здійснюватися на засадах інноваційних  стратегій у відповідності з принципами сталого розвитку, створення сучасних систем освітніх проектів та моніторингу; розвитку моделі державно-громадського управління, посилення ролі та взаємодії усіх суб’єктів освітньої політики, у якій особистість,   суспільство   й   держава   стають   рівноправними суб'єктами і партнерами.

 Це передбачає:

•    оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацію управління освітою;
•    перерозподіл функцій і повноважень між центральними і регіональними органами управління освітою, органами місцевого самоврядування і навчальними закладами;
•    деполітизацію процесу добору і призначення керівників навчальних закладів та органів управління освітою;
•    розробку системи заходів (нормотворчих, науково-методичних, фінансово-економічних тощо) щодо впровадження ідеї автономії навчальних закладів;
•    апробацію і впровадження різних моделей державно-громадського управління розвитком навчальних закладів;
•    удосконалення нормативно-правової бази з питань управління освітою;
•    перехід до програмно-цільового управління;
•    професійну підготовку компетентних менеджерів освітньої галузі;
•    запровадження нових ефективних форм підвищення кваліфікації керівників освіти та науково-методичних служб;
•    розробку ефективних механізмів взаємодії органів управління освітою, сім’ї, освітніх установ, дитячих і молодіжних громадських організацій у напрямку розвитку, виховання і соціалізації дітей і молоді;
•    розробку та підтримку інноваційних підходів до удосконалення окремих підсистем освіти (фінансові, організаційні, нормативно-правові тощо);
•    створення умов щодо введення до штатного розпису закладів освіти додаткових штатних одиниць педагогів-організаторів, соціальних педагогів, психологів, класних керівників, валеологів та інших фахівців з урахуванням потреб навчального закладу;
•    розвиток автоматизації управління освітою.


 3.10. Національний моніторинг системи освіти

Ефективність реалізації управління освітньою галуззю  залежить від того, наскільки система моніторингу і оцінки якості освіти чутлива до цілей і завдань державної освітньої політики України і наскільки управлінські рішення, що приймаються, адекватні результатам і рекомендаціям моніторингових досліджень.
Перспективними напрямами забезпечення  моніторингу і оцінювання якості освіти в Україні мають стати:
•    розробка та затвердження Концепції національної системи моніторингу і оцінювання якості освіти;

•    запровадження фундаментальних досліджень в галузі методології педагогічних вимірювань, оцінювання результативності освітньої політики;

•    розробка стандартизованих технологій педагогічних вимірювань;

•    розробка моделі проведення моніторингових досліджень для різних рівнів управління (внутрішкільного, регіонального, національного);
•    здійснення моніторингу якості ресурсного забезпечення, освітніх процесів та результатів;
•    забезпечення населення, органів управління, навчальних закладів достовірною й повною інформацією стосовно умов і результативності функціонування освітньої галузі на різних її рівнях;

•    забезпечення органів виконавчої влади, суспільства даними про якість національної системи освіти у рамках міжнародних порівняльних досліджень з метою інтеграції національної системи освіти у єдиний освітній простір Європи і світу та забезпечення її конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг в умовах глобалізації;

•    участь у міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти (TIMSS, PISA, PIRLS тощо);

•    створення розгалуженої мережі регіональних центрів моніторингу якості    освіти;

•    модернізація та оновлення системи освітньої статистики і вироблення на її основі системи оцінювання освітньої політики та ефективності прийняття управлінських рішень.


3.11. Розробка та підтримка державних програм в освіті

    Розробка та виконання  державних, галузевих, регіональних програм, комплексних планів дій за підтримки органів виконавчої влади, суспільства та громадськості  має стати дійовим інструментом реалізації мети та пріоритетних завдань Національної стратегіі розвитку освіти. Для цієї мети передбачено:

•    формування вимог щодо обґрунтування необхідного фінансування та ресурсного забезпечення державних, регіональних та галузевих програм в системі освіти, контролю за їх реалізацією;

•    забезпечення виконання завдань та заходів державних цільових соціальних програм, зокрема:

-    розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року;
-    розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року;
-    підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року;
-    розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки;
-    «Шкільний автобус» на 2011-2015 роки;
-    впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»;

•    відновлення дії державної програми «Вчитель»;

•    розробка та затвердження нових державних програм, зокрема:

-    превентивного виховання дітей і молоді в системі освіти України;
-    забезпечення розвитку та соціалізації дітей та молоді;
-    моніторингу якості загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти;
-    розвитку мережі освітянських бібліотек як складової інформаційного ресурсу національної освіти;
-    розвитку фізичної культури і спорту на 2012-2016 роки;
-    «Наука в університетах» та інших.


   3.12. Міжнародне партнерство

         Міжнародне  співробітництво у  сфері освіти покликане забезпечити інтеграцію національної системи освіти у міжнародний освітній простір. Воно передбачає:

•    укладання з іншими державами та реалізацію міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в галузі освіти і науки;
•    організацію освітніх і наукових обмінів, стажування та навчання за кордоном учнів, студентів, педагогічних і науково-педагогічних працівників;
•    розширення участі навчальних закладів, педагогів, науковців, учнів та студентів у різних проектах та програмах міжнародних організацій та співтовариств (програми Темпус, Еразмус Мундус, Жан Моне та інші);
•    проведення спільних наукових досліджень з актуальних проблем розвитку освіти та інших галузей господарства;
•    проведення міжнародних наукових конференцій, семінарів, симпозіумів тощо;
•    навчання іноземних громадян у вищих навчальних закладах України;
•    забезпечення освітньо-культурних потреб української діаспори;
•    створення міжнародної on-line-школи для учнів, де розміщуються веб-ресурси з національної історії та історії Європи, започаткування міжнародних олімпіад з історії;
•    підтримка  співробітництва міжнародних таборів для дітей та юнацтва;
•    проведення спільних конкурсів, фестивалів, форумів тощо;
•    створення міжнародних волонтерських груп з метою відновлення пам'ятників культури;
•    створення віртуальних програм для вчителів іноземних мов та вчителів-предметників (фізиків, математиків, хіміків тощо), що спонукає вивчення та використання кількох мов;
•    розширення мережі Європейських шкіл здоров’я;
•    розширення мережі європейських класів (European sections), де учні отримують можливість вивчати кілька іноземних мов, та інші.


ІV. Очікувані результати реалізації Національної стратегії розвитку   освіти

1. Підвищення якості результатів навчання випускників усіх рівнів системи освіти.
2. Створення збалансованої законодавчої бази системи освіти, що регулює та забезпечує ефективність реалізації стратегічних напрямків розвитку освіти в Україні, результативного функціювання всіх її підсистем.
3. Створення позитивних зразків та поширення досвіду успішного реформування освіти, забезпечення необхідних науково-методичних, організаційних та матеріально-технічних умов.
4. Створення в Україні підсистеми елітної освіти для підготовки кадрів для високотехнологічних галузей, сучасних напрямів науки, культури і мистецтва.
5. Підготовка та виховання педагогічних кадрів, здатних працювати на засадах інноваційних підходів до організації навчально-виховного процесу, дитиноцентризму, власного творчого безперервного професійного зростання.
6. Визначеність й унормування змісту всіх підсистем освіти, що забезпечують усталену систему знань та компетентностей, потужну професійно кваліфіковану кадрову базу для економічного зростання держави, конкурентоспроможність вітчизняних працівників на зовнішньому ринку праці.
7. Створення соціально сприятливих умов для здобуття освіти за потребою усіх категорій населення України.
8. Функціонування інфраструктур у підсистемах освіти, що опікуються підтриманням наукової та інноваційної діяльності в системі освіти, популяризацією та реалізацією освітніх інновацій відповідно до  запитів  і проблем розвитку суспільства.
9.    Створення дієвої системи ресурсного забезпечення освіти.
10.Створення ефективної системи забезпечення розвитку дитини покоління інформаційної епохи, формування соціально і фізично зрілої творчої особистості, громадянина України і світу.
11. Створення економічно сприятливих умов і соціальних гарантій    педагогічним і науково-педагогічним працівникам, підвищення їх соціального статусу, створення оптимальних умов щодо їх професійного вдосконалення та творчості для забезпечення якісної освіти.
12. Широка підтримка освітніх реформ суспільством.

 

Додати коментар